Закон про референдум, ухвалений голосами «слуг народу» в Верховній Раді, не допоможе вирішити жодної з реальних проблем, що стоять перед Україною. Але може створити чимало нових.

Конституція України передбачає право громадян на референдум, а, отже, і  закон про референдум має бути обов’язково.

Але дуже важливо, щоб він був бездоганно демократичним. Бо референдум – надзвичайно гостра зброя, яка потребує обережного з нею поводження.

Читайте также

В усьому світі більшість людей вважає, що вони краще знають, як керувати державою, ніж «ці політики». Це лежить у людській природі, і на цьому дуже добре навчилися грати популісти й диктатори різних країн.

Гітлер і Франко, Путін і Лукашенко, Асад і Хомейні – це лише деякі приклади правителів, які, маніпулюючи на людських емоціях і поверхневих уявленнях, зміцнили свою владу за допомогою референдумів. А коли люди, які тішилися «святом народовладдя», усвідомлювали, що їх використали, було надто пізно.

Тому деякі країни з розвиненою демократією взагалі не проводять загальнодержавні референдуми. Наприклад, Німеччина, США чи Канада.

У тих же демократичних країнах, де загальнодержавні референдуми відбуваються, їхня процедура чітко регламентована, і в жодному разі референдум не може підміняти парламент.

Слід визнати, що робоча група, яка працювала над законопроєктом про референдум, зробила все можливе, щоб він якомога більше відповідав демократичним стандартам.

В законі є ціла низка запобіжників проти зловживань. Наприклад, референдум не може проводитися одночасно з виборами. Для визнання результатів референдуму у ньому має взяти участь понад 50% виборців. Не можна виносити на референдум одночасно більше одного питання. І самі питання мають відповідати вимогам, виписаним у законі. Забезпечується паритет противників і прихильників референдуму в агітації і виборчих комісіях.

Читайте также

Цілком закономірно закон передбачає затвердження на референдумі змін до трьох розділів Конституції після їх схвалення 300 голосами депутатів у парламенті. Так само логічно, що будь-які зміни території України можливі лише після їх підтвердження на референдумі. Ці норми безпосередньо випливають з Конституції.

Найбільше проблем може викинути з референдумом за народною ініціативою. Право 3 мільйонів громадян ініціювати референдум з питань загальнодержавного значення також прямо передбачене Конституцією. Але наївно вважати, що будь-хто зможе винести на референдум своє питання. Принаймні три інституції – ЦВК, Президент і Конституційний Суд – можуть заблокувати таку ініціативу. З одного боку це, може, й добре, але з іншого -означає, що референдум за народною ініціативою можливий лише тоді, коли це насправді буде ініціатива самої влади.

Однією з двох мін, закладених у закон про референдум, є можливість в обхід парламенту скасовувати на референдумі закони чи їх частини. Це суперечить Конституції, бо єдиним органом законодавчої влади є парламент і ніхто не має права без парламенту ухвалювати чи змінювати закони.

Уявіть собі, шо президент у змові з олігархами чи – ще гірше – з Москвою – хоче скасувати важливі закони, які складно скасувати через парламент. Більшість людей не читають і не читатимуть законів. Не кажучи вже про те, що для розуміння змісту закону мало його прочитати – потрібно мати відповідний фах і підготовку. Тож очевидно, що левова частка виборців голосуватиме виходячи не з реального змісту закону, а виключно з агіток чи програм телеканалів (які переважно обслуговують інтереси олігархів або Москви).

Читайте также

В парламенті, яким би він не був, відбувається обговорення законів, подаються поправки, відбуваються обговорення у двох читаннях.  

Тепер же механізм референдуму дозволяє на замовлення тих, хто має владу і медіа, знищувати руками довірливих виборців закони, які їм заважають.

Інша, не менш небезпечна, міна – так зване електронне голосування. І хоча воно має запрацювати не одразу, а лише після ухвалення окремого закону і якихось рішень ЦВК, небезпека від цього не стає меншою. Бо монобільшість легко проголосує за будь-який закон і урівняє незрозумілі «електронні голоси» з реальними бюлетенями.

Майже всі держави, які експериментували з електронним голосуванням, відмовилися від цієї ідеї. Наприклад, три роки тому це зробила Франція, два роки тому – Литва. Чому вони це зробили? Бо, по-перше, неможливо гарантувати анонімність такого голосування. А, по-друге, навіть найрозвиненіші країни не можуть захиститися від хакерських атак, у тому числі й з-за кордону.

Здавалося б, загроза очевидна. Але «слуги народу» попри протести експертних організацій наполягли на збереженні електронного голосування в законі. І наївно було б пояснювати це лише їхнім бажанням побавитися в діджиталізацію. Вочевидь, дехто не проти мати такий механізм фальсифікацій, на тлі якого транзитний сервер, що викликав Помаранчеву революцію, видасться дитячої забавкою.

Зрештою, незалежно від офіційний результатів, сам процес вкидання контраверсійних питань на референдум спричинить суспільну напругу й протистояння.

На жаль, доки при владі перебуває така безвідповідальна і некомпетентна людина як Володимир Зеленський, Україна буде вразливою для таких збурень, що послаблюватимуть нашу державу. У мене немає сумніву, що лаври Лукашенка та інших любителів «запитати у народу» не дають Зеленському спокою, і фарс з так званим «президентським опитуванням» 25 жовтня яскраво це засвідчив.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Еще по теме