Олександра стала рівноцінною партнеркою. Вони ділять частку 50/50 у майже всіх комерційних проєктах, де бере участь Клопотенко.

Вдаривши по руках партнери на цій же зустрічі набрейнштормили майбутню бізнес-модель. “У це складно повірити, але чотири роки тому на серветці ми намалювали дуже точну структуру того бізнесу, який маємо наразі. Там був сайт, соцмережі, онлайн-курс, мерч, кулінарна школа, майстер-класи, ресторан”, – згадує Фідкевич. І вона, і Клопотенко в один голос кажуть, що не брали за приклад бізнес-моделі іноземних чи вітчизняних шефів. “Покладалися на власну інтуїцію”, – розповідає Олександра.

Проте плюс-мінус схожу структуру бізнесу будують усі популярні у широкого загалу шефи як в Україні, так і за кордоном. Наприклад, у Лізи Глінської теж є майстер-класи, розвинені соцмережі, власний сайт, книги та команда професіоналів, яка займається розвитком контенту та її особистого бренду. У британського шеф-кухаря, суперзірки Джеймі Олівера схожий набір, тільки у незрівнянно більшому масштабі.

Партнерство Клопотенка з Фідкевич виявилося дуже ефективним. Зараз у їхніх проєктах працює понад 20 осіб – команди фуд-продюсерів і спеціалістів з просування в соцмережах, копірайтери, відео- та фотопродакшн, відділ роботи з клієнтами тощо. Олександра побудувала зрозумілу і зручну великим рекламодавцям комерційну інфраструктуру, налагодила та керує процесами. “Я займаюся всім, де продається обличчя Євгена”, – напівжартома пояснює свою роль Фідкевич. Клопотенко – генератор та невтомний виконавець більшості ідей. За останні два місяці у команди Клопотенка було 60 рекламних активностей.

Але крім чіткої бізнес-машини і креативності у проєкту Євген Клопотенко є ще одна перевага, проста і зрозуміла стратегічна ідея – покращення культури харчування в Україні. Фідкевич каже, що на цю ідею нанизуються всі проєкти. “Для мене важливо робити Женю ексклюзивним героєм, не розтікатися на все підряд, як інші блогери”, – розповідає Фідкевич.

За словами директорки компанії “Ресторанний консалтинг” Ольги Насонової, до Клопотенка ніша “Обличчя української кухні” була практично вільною, і, судячи з попиту на його послуги, ідея з просуванням української кухні впала на підготовлене підґрунтя.